Молодь 2016. Крок 24

«Молитва – це подорож». 

Це двадцять четвертий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016

Повернення з Емаусу. Так само, як учні, які втікали з Єрусалиму, зустріли Христа, який вияснив їм все, чого вони не розуміли, після того повертаються до Єрусалиму, до спільноти учнів Христових, до постійного перебування у спілкуванні з Воскреслим, так само і ми на останніх кроках нашої підготовки повністю перетворюємо той шлях, що ми пройшли у молитовну зустріч з Христом. Останні три зустрічі є прикінцевою «школою молодіжної молитви», яка торує дорогу до безпосередньої зустрічі з молоддю усього світу і відкриває передсмак того, що буде головним в цій зустрічі: поєднатися з Богом в планетарній спільноті юних і через то освятити наше майбуття.

(друга травнева зустріч може бути здійсненою у тракті однієї з травневих прощ – Унівської, Крехівської, Гошівської, якщо за домовленістю з організаторами прощі ви йдете всією спільнотою)

Тому матеріали зі цієї зустрічі можна використати і під час прощі. Особливо що проща сама собою є молитовною проповіддю.

Розпорядок зустрічі

• Збір
• Привітання та початкова молитва
• Вступне слово
• Праця в групах
• «Вільний мікрофон»
• Підсумок
• д/з
• молитва
• чай/кава/капучіно і щось смачненьке

Молитва

Коли Апостоли Твої, Ісусе Христе, були на морі під час бурі, Ти прийшов до них і сказав: “Не бійтеся”, – і втихомирив бурю та привів їх спокійно до берега. Так, Господи, і мене бережи в моїй подорожі, будь помічником і захисником для мене перед усіма небезпеками, допомагай мені в труднощах і охороняй від усіляких негараздів, які можуть мені зустрітися в дорозі.

Я передаю себе під Твій Всемогутній Покров, а Ти веди мене Своєю Всесильною Рукою і приведи до щасливого завершення моєї дороги. На Твою допомогу я сподіваюся і до Тебе безперестанно буду звертати очі свої. А коли небезпека наблизиться до мене, Ти захисти мене і приведи до місця безпечного і землі праведної. Амінь.

Вступне слово

Що таке  подорож взагалі, чому подорож така важка, але цікава, що людина потребує для подорожі?

“Подорож як найбільша наука і серйозна наука допомагає нам знову набути себе”. Альбер Камю

Чому люди люблять подорожувати?

Подорож – це завжди відкриття. Подорожуючи, ми відкриваємо для себе світ, а себе – світові.

Тільки відправившись у подорож,  ми можемо побачити своїми очима далекі країни та міста, про які так багато чули або читали. Та що там далекі країни… сусіднє місто чи мальовниче село можуть назавжди залишитись для нас тільки назвами, якщо ніколи туди не поїдемо.

Подорожуючи, ми зустрічаємо нових людей і дізнаємося про їх спосіб жити і мислити.

Подорожуючи разом з друзями, ми відкриваємо нові грані характерів один одного.

Подорожуючи, ми пізнаємо себе. Хтось, залишаючи свій рідний дім, повернувшись, скаже, що дома краще. А для когось подорож відкриває шлях до кращих змін. Подорожуючи, ми починаємо дивитись на речі по-новому,більше цінити те, що залишили дома.

Подорожуючи, ми залишаємо свою «зону комфорту», а отже змушуємо себе долати маленькі, а часом і великі перешкоди. Подорож – це тренажер для характеру.

І нарешті, подорож – це завжди яскраві враження, незабутні моменти життя, веселі спогади і безцінний досвід.

Так само і наша молитва це важкий шлях, як того вартує. Він потребує багато пожертви і само віддачі, але воно нам відкриває безцінний шлях до життя з Богом, в Богові і життя Бога в нас.  

Улюблені цитати про подорожі:

«Світ — це книжка, і той, хто не подорожує, читає лише одну її сторінку». Св. Августин.

«Подорожі вчать більше, ніж будь що інше. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома». А. Франс

«Подорожувати – це значить народжуватись і помирати щосекунди». Гюго

«Подорожі множать всі людські емоції». Пітер Хьог

«Подорожі привчають до толерантності». Бенджамін Дізраелі

«Я затятий мандрівник. Ще з дитинства подорожі навчали мене так само, як і формальна освіта». Девід Рокфеллер

«Розумний мандрівник ніколи не зневажає свою власну країну». Карло Гольдоні

«Мандрівка довжиною в тисячі кілометрів починається з одного кроку». Лао Тзу

Праця в групах

Намалювати на ватмані стежку. Це буде стежка “від житейського до небесного”, а також вона символізуватиме молитву. Завдання:

• Намалювати і обговорити, як готуємося до молитовної подорожі на СДМ
• Намалювати і обговорити, які небезпеки чекають на подорожі-молитві.
• Пригадати цитати зі Святого Письма про подорож.
• Що допомагає зосередитись під час подорожі-молитви і не зійти з правильного напрямку?

Гра

Кількість гравців: десять, п’ятнадцять.
Матеріали: не потрібні.
Місце гри: ігровий майданчик, парк.

Кожен гравець обирає для себе назву фрукта або ягоди.

Потім гравці стають у коло.

Ведучий обходить коло, дізнаючись, який плід обрав для себе кожен гравець. Після цього він заходить у коло і розпочинає гру такими словами: «Якось я був у садку і побачив там дерева з чудовими грушами та яблуками».

Поки ведучий промовляє це речення, «яблуко» та «груша» міняються місцями. А ведучий, помітивши це, намагається зайняти одне із місць у колі, що звільнилися.

Якщо в розповіді ведучого трапляються слова «кошик із фруктами» або «кошик з ягодами», то усі гравці, що обрали для себе ці плоди, мають помінятися місцями.

Якщо ведучому вдасться зайняти будь-чиє місце в колі, то гру продовжує гравець, який забарився.

Перед гравцями розкладають різні предмети: іграшки, побутові предмети, шкільні речі. Ведучий повертається до них спиною.

В цей час один предмет прибирається. Повернувшись обличчям до гравців, ведучий повинен назвати цей предмет і показати те місце, де він лежав. Якщо ведучий вгадав, то він зараховується до групи переможців, якщо ні — до групи переможених. Ведучими повинні побувати всі

Пояснення теми

Допоміжні матеріали для розкриття теми

Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: “Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?

Чистота сердець – це великий знак навернення людини на добру дорогу. Справжня доброта вона і починається із чистого, люблячого серця і скріплює та утримує людину в чистоті.

Ісус у блаженствах звернув увагу на важливість чистого серця, щоб побачити Бога. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Інші серця’, нечисті, не бачать Бога і всього Божого, бо через гріховний бруд засліплені, і навіть, якщо і будуть дивитися, то будуть бачити все у скривленому вигляді. На чому ж вони зупиняють свій погляд?

Нечисті серцем бачать все брудним і це справжня трагедія для людини, бо вона не бачить світ правдивим, а бачить його брудним, хоч він і не є повністю таким. Так навіюється песимізм…

В часі посту свята Церква звертає нам увагу на наше духовне очищення, яке не є лише визнанням гріхів, але очищенням з них – це визволення, позбавленням гріховного потягу і пожадання його.

В уривку Євангелії (Марка 2:1-12 ) бачимо дві групи людей. Одні мовчки робили добре діло, навіть ціною різної невигоди, вони принесли розслабленого свого товариша до Ісуса, вірячи, що Спаситель допоможе. А друга група людей – спостерігачі, що стояли в стороні і осуджували. Вони не робили нікому нічого погано, але що ж робили доброго? А чи могли вони щось доброго зробити? Адже бачили все у поганому світлі і засмічені думками осуду не зуміли розпізнати Спасителя, як Бога, котрий має владу відпускати гріхи. Тому не раділи з радості іншого.

Приходить до роздуму: бути близько Спасителя і слухати Його, це ще не означає вірити Йому і  приймати Його науку. Можна ходити роками до храму і знати багато церковних канонів і звичаїв, але на жаль, маючи нечисте серце, не бути в єдиномислії з Христом. Від цього походять різні осуджуючі думки, нарікання, обурення і все, що веде до протиріччя самому Богові, незгодженням з Його святою волею.

У такому духовному житті на зовні все ніби добре, як це було у фарисеїв, але Бог знає наші серця і дивиться найперше в середину нашої душі і пізнає наші думки. Таке духовне життя є безплідним!

Правдиве навернення починається від зміни наших думок, від зміни наших сердець.

Очистивши нашу внутрішність від всього зайвого, ми отримаємо ласку бачити все чистими очима, бачити в такий спосіб, що не буде нас осквернювати, а навпаки вести нас до праведності.

Один, дивлячись у калюжу, бачить у ній бруд, а другий – що відбиваються в ній зірки.

Один, бачачи успіх іншого, радіє, а інший – заздрить і злиться. Який твій погляд? У цьому Святому пості візьмімо на себе простий обов’язок дивитися на цей світ чистими очима: почнімо наповнювати наше серце радістю іншого, навіть, найдрібнішою. Відчуєте те, що відчуває Бог, коли дивиться на нас, Своїх дітей.

Дорога до Емаусу

Емаус — це історія про те, чому це смішно — боятися робити помилки, і про те, як Бог із нашого поганого може зробити своє чудове. Бо дорога до Емауса — це неправильна, погана дорога. Двоє учнів пішли нею вже після того, як почули звістку, що Ісус воскрес, від жінок та решти апостолів. Вони свідомо вибрали не вірити, свідомо вибрали віддалитися. І тут починає тріщати мій перший стереотип про Бога: Ісус не залишається в якійсь «праведній точці», з якої кричить: «Агов, ви не туди пішли! Ви не праві, і якщо не повернетеся — не бути більше вам Моїми учнями!» Ісус іде з нами, нашою неправильною дорогою… Ми часто сприймаємо Ісуса ще й досі мертвим, думаємо, що як не будемо йти до Нього, то Він так і лежатиме, стаючи дедалі меншою точкою на нашому життєвому горизонті. Можемо вибрати найгірші дороги, які лиш пропонує нам життя; але Ісус від нас не відмовиться, Він залишить ідеальні для нас дороги і йтиме по тих інших разом із нами.

Крім того, давайте подумаємо, що сталося би, якби ці двоє учнів були більш побожними. Не знаю, чи ще комусь Ісус приділив так багато часу одразу після свого воскресіння, як цим двом! Можливо, Він не пройшов із ними всіх сімох стадій (11 км), бо приєднався не від початку подорожі; але для того, щоб пояснити все Писання, мабуть, знадобилося багатенько часу. Це був дуже особистий час, Ісус подарував його їм і тільки їм. Якби не були такими грішниками — не мали би стільки Ісуса.

Дослідники кажуть, що Емаус міг бути рідним містом Клеопи, — що було би логічним, бо учні мали де переночувати там і навіть куди запросити Ісуса. Мабуть, хтось із них був господарем тієї оселі. Крім того, куди захоче піти людина, коли все її попереднє життя розвалилося? Додому. Дім — це місце, де ми були найбільш вразливі та беззахисні; це місце, де у нас сформувалася більшість рис характеру, які зараз маємо; де нас знають без прикрас і нагород. Рибалкам із Галілеї Ісус сказав, що чекатиме на них там. До Клеопи Ісус пішов у Емаус. Це місто розташоване на північний схід від Єрусалима. На івриті «схід» означає «минуле», а північ позиціонується в Біблії як місце, звідки приходять усі наші біди: «І Господь сказав: З боку півночі розгориться зло на всіх, хто живе на землі» (Єр 1, 14). Тому Емаус може символізувати всі моменти нашого життя, які хотів приховати час або ми. Схоже, що Ісусові важливо, щоб ми Його побачили саме в нашому Емаусі — там, де ми Його ще не знали і не бачили; щоб ми зрозуміли, що Він усе одно там був, що Він досі там є, бачить, якими ми є, але не тікає, а ламає для нас хліб, ламає своє тіло. Полишає ідеальні дороги і стає на неправильні, хресні, страшні, наші… Він не стоїть як дорожній регулювальник, а каже: «Я піду з тобою в твій Емаус».

Джерело: CREDO

Сьогодні ми з вами прослухали Святе Євангеліє, в якому апостол Лука розповідає нам про подорож двох апостолів до Емаусу. Але цей євангельський уривок починається не з самої подорожі, а з того як св. апостол Петро прийшов до гробу Спасителя : « Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося» Лк.24.12. Цікавим є те, що євангелист Лука не згадує про прихід зі св. Петром ще одного учня – ап..Івана, хоча сам євангеліст апостол Іван цю подію викладає дещо інакше : «Пішов Петро з отим іншим учнем, і приходять до гробниці. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим; нахилившися, бачить – лежить полотнище. Однак, не ввійшов» Ів.20.3-5 І це не випадково, ап..Лука прагнув виділити прихід ап..Петра, який перший з учнів Спасителя отримав звістку про Воскресіння від Марії Магдалини. Ів.20.2, тобто цим хотів підтвердити, що ап..Петра не випадково називають «верховним» апостолом. За словами святителя Григорія Двоєслова, св. апостол Петро, ​​який входить до гробу і бачить пелени, символізує Церкву язичників, яка пізнала, що Посередник Бога й людей, Чоловік на ім’я Ісус помер плоттю, і саме вони увірували в Живого Бога. І дійсно, пелени (або плащаниця) в святоотцівській традиції – символ плоті Христової, який помер, але і воскрес. Не виключено, що здивування св. апостола Петра пов’язано не тільки з порожнім гробом і акуратно згорнутими пеленами, але і наявністю нерукотворного зображення на Плащаниці.

А тим часом двоє учнів «ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось» Лк.24.13-14. Як звали цих учнів? Євангеліє від Луки дає ім’я тільки одного з них – Клеопа, але стародавній церковний переказ вважає, що першим був сам євангеліст Лука, лікар і художник, один з 70 апостолів. Те, що він не називає імені другого учня – лише вагомий довід на користь того, що ним був сам автор третього Євангелія.
Учні прямували в селище Еммаус, що знаходилося в відстані 60 стадій від Єрусалиму (тобто 10-12 кілометрів, оскільки стадій включав в себе близько 190 метрів). Що ми знаємо про Еммаус? Те, що назва його сходить до давньоєврейського слова, яке означає «гаряче джерело». І ця назва, як ми побачимо нижче, не випадкова. Вперше Емаус згадується в 3-4 главах Першої Книги Маккавеїв при розповіді про війни Юди Маккавея проти еллінів. Колись він був значним і величним містом, але був зруйнований римлянами під час повстання 3-4 роки до Різдва Христового і став простим селищем.
Чому ж учні йшли в Еммаус? Він знаходився на дорозі до Іопії (сучасної Яффи), в морську гавань. Звідти свого часу пророк Йона намагався утекти до Фарсису, в Іспанію. Не виключено, що Лука і Клеопа в утиску і страху вирішили взагалі покинути Палестину. Виповнювалося пророцтво Захарії, пригаданих Христом: «ударю пастиря, і розбіжаться вівці»Мт.26.31.

І ось учні йдуть і згадують події, які відбулися, сперечаючись один з одним, дивуючись і сумніваючись. Подібно до того, як корабель з пророком Йоною потрапив у страшну бурю, так  як в корабель б’ються хвилі їх думок, сумнівів, здивувань і страхів.

І ось в цю годину духовної бурі і сум’яття підходить Христос, подібно до того, як колись Він по водах прийшов до апостолів на Генисаретському озері, і проте, і в тому і іншому випадку Він був відразу упізнаний своїми учнями: «але очі їм заступило, щоб його не пізнали» Лк.24.16.

Що означає : «очі їм заступило»? Лк.24.16. Хіба Бог спеціально наводить незнання, прикидається і грає з людиною? Звичайно, ні. Метафорично так відображається горе, відчай і незнання учнів, які «бачачи не бачили», подібно Марії Магдалині, яка прийняла Христа за садівника. З іншого боку, якби Господь хотів, він негайно б розсіяв їх тяжкі і похмурі почуття. Але Він напевно мав щодо них зовсім інші плани, тому не робить цього відразу. Як говорить Феофілакт Болгарський в тлумаченні на Євангеліє від Луки, Бог хотів:

«Щоб вони відкрили всі свої здивування, виявили свою рану і потім вже прийняли ліки; щоб після довгого проміжку часу з’явитися їм; щоб навчити їх від Мойсея і пророків, і тоді вже бути впізнаним; щоб вони краще повірили, що тіло Його вже не таке, щоб його можна було бачити усім, але хоч це тіло воскресло воно таке саме, яке і те що страждало, проте ж мабуть бачити його можуть тільки ті кому Він благоволить ».

Христос, Лука і Клеопа наближаються до Еммаус. Господь «Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: «Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився».Лк.24.28-29. Святитель Григорій Двоєслов вважав, що цей вчинок Господа з’явився закликом до гостинності, який поспішили виконати учні і через це вони увірували.

«Але для чого ми говоримо «запрошують», коли там написано: «вони ж наполягали, кажучи: «Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився».Лк.24.29 Саме з цих слів робимо висновок, що мандрівники десь залишились на ніч в якомусь готелі. Саме там вони (мандрівники до Емаусу) приготовляють трапезу, пропонують їжу і свого супутника, Якого не могли впізнати, пізнають в ламанні хліба. Отже, слухаючи заповіді Божі, вони не просвітились, не впізнали Його, а виконуючи їх, просвітилися; бо написано: «не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть» Рим.2.13. Тому, хто хоче розуміти почуте, той повинен поспішати з виконанням на ділі того, що вже міг зрозуміти.

В наступних рядках Євангелія описуються наступні події. Після спільної подорожі у них є спільна трапеза. Євангелист Лука вживає дієслово «увійшов»Лк.24.29, а в наступному рядку – «він був за столом з ними»Лк.24.30 на трапезі, тому можна зробити висновок, що обідають вони в закритому приміщенні, ймовірно в якомусь емауському будинку. У тодішній Юдеї було прийнято обідати напівлежачи. Цікаво, що під час обіду в будинку, де Він – гість і подорожній, Ісус фігурує як господар:«взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм» Лк.24.30. За юдейським звичаєм благословляє господар, тобто читає молитву перед обідом, а потім розламавши його (хліб), який тут вживається як стилістична фігура обіду, як вся їжа. Згодом апостол Лука в написанні Діяннях святих апостолів багаторазово використовує вираз «переломлення хліба». Читачі Євангелія звичайно пам’ятають подію, коли Ісус нагодував п’ять тисяч людей: «тоді Він узяв хліб, благословив його і роздав присутнім»Лк.9.16. Спільна трапеза по дорозі в Емаус – є перша після Таємної Господньої вечері Лк.22.14-20 і також перша в ряді трапез, які описані в Діяннях святих апостолів. Вираз «взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм»Лк.24.30 дуже виразно нагадує місце : «взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: «Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин»Лк.22.19. Тому трапезування по дорозі в Еммаус – це не тільки звичайна трапеза, це спомин літургії, яку відправив для учнів Ісус на Таємній Вечері, трапеза має ясно виражений євхаристійний вимір.Євангеліє не описує, як пройшла спільна трапеза. Вчинок Ісуса як господаря, Його євхаристійний акт були достатні, щоб очі учнів відкрилися.

І ось тут і відбувається  відкриття духовних очей учнів: «Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?»Лк.24.30-31. Розпізнавання, впізнавання Господа Ісуса Христа трапляється в кінці складного процесу. Ісус провів багато часу з учнями – зустрівся з ними, йшов з ними, розмовляв з ними, тлумачив їм Писання – щоб вони врешті-решт могли Його пізнати. При читанні цієї розповіді кожен християнин впізнає в ньому самого себе: він також деяким чином опинявся у присутності Господа, але не усвідомлював цього Воістину Емаус став гарячим джерелом, від якого загорілося серце Апостолів.

Вони в радості повертаються в Єрусалим і там дізнаються від одинадцяти апостолів радісну звістку:«Господь дійсно воскрес і явився Симонові»Лк.24.34.

В останньому розділі Євангелія від Луки є рідкісний по красі та силі епізод, коли воскреслий Христос відкриває Себе двом зневіреним учням, які вирішили покинути Єрусалим, де щойно звалилася вся їхня віра і надія. Привабливість цієї історії видно вже з того, як часто художники вибирали її в якості теми для своїх картин. Караваджо двічі писав той момент, коли учні раптом дізнаються Христа – сцену німого подиву, коли «від раптового прозріння роти мимоволі відкриваються, і вино проливається на скатертину».

Дорогі у Христі! Ми з вами дуже часто у своєму щоденному житті дуже схожі на сьогоднішніх євангельських героїв. Занурюючись у вир життя ми забуваємо, що Господь завжди хоче нам допомогти. Ми часто втікаємо у відчаю від усіх наших духовних проблем і вдаємось до авантюрної подорожі в Емаус. Пам’ятаймо Ісус завжди є біля нас, Він виразно це підкреслює всім читачам цього євангельського уривку. Відкриймо наші серця і уста і прославмо Воскреслого Ісуса за Його велику любов до людства. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар.

Лейтмотивом даної подорожі було наблизитися до глибшого розуміння суті Євхаристії, у якій важливим елементом є Боже Слово. Основні науки курсу, власне, торкалися усіх аспектів існування Слова Божого, зокрема, йшлося про те, як пізнати, чим воно для нас є, що чинить, як допомагає і супроводжує у житті, а також зрозуміти, як відповідати людині на нього.
Нові навчальні методології, застосовані під час курсу, були покликані на те, щоб не просто надати більше інформації, а допомогти досвідчити Божу Любов. Учасників курсу вчили, як укладати Союз із Словом Божим, як його слухати у тиші свого серця, молитися ним, зцілюватися, жити ним у повсякденному житті і проголошувати іншим. Реальні речі та предмети, які використовувалися під час навчання (вода, мед, молоток, меч, гірчичне зерня, макет ідола, свічка та ін.) у надзвичайно простий, проте дуже виразний спосіб спричинялися до нового, радше “живого”, розуміння і запам’ятовування складних понять. Зовнішня простота подачі навчального матеріалу містила у собі незримий секрет безпосереднього заторкнення до людського серця.

Одним із особливих навчальних моментів було приміряння на себе образів великих персонажів Старого Завіту під час символічного відтворення Ізраїльської Синагоги, де кожен з учасників ставав чи то Ноєм, Мелхіседеком, Авраамом, Мойсеєм, Давидом, Соломоном — пророками й мудрецями Ізраїля, які досліджували Писання, щоб розпізнати Месію.

“У кожного є свій Емаус. Але завжди на цьому шляху нам зустрінеться Ісус, якого ми впізнаємо при ламанні хліба (Боже Слово) і скерує нас на правильний шлях”, — діляться учасники.

“Емаусів у житті не треба боятися. Вони на те, щоб більше побачити Божу любов і славу. Основне у такі періоди — триматися Бога, як апостоли, які хоч і були розчаровані, проте жили Богом, не покинули його. Адже дорогою до Емаусу вони весь час думали про нього, сперечалися, шукали відповідей”, — розважає с. Маргарета, учасниця курсу.

“Щоб повсякдень Бог ставав нам опорою, давайте дозволимо Слову Божому торкнутися нас своєю мудрістю, силою. Не лінуймося щоразу розпізнавати свого Господа, який присутній у нашому житті, виповнюватися світлом його любові і ставати свідками для інших. Аби могти запалювати їхні душі”, — проповідує о.Йоан Лубів.

Символічно, що даний курс був проведений напередодні початку Великого посту як наснажуюча настанова учасникам самостійно пройти шлях від Єрусалиму до Емаусу з Ісусом воскреслим, дозволити йому запалити своє серце вогнем Писань, а потім повернутися з Емаусу до Єрусалиму, щоб звіщати смерть і проголошувати воскресіння Господа Ісуса.

Дорогою до Кракова

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт, 5, 8). Дорога молоде, як бачите, це блаженство цілком безпосередньо торкається вашого життя і є гарантією вашого щастя. Тому ще раз повторюю: майте відвагу бути щасливими!

Цьогорічний Світовий День Молоді веде до останнього етапу шляху підготовки до найближчої світової зустрічі з молоддю в Кракові 2016 року. Саме тридцять років тому святий Іван Павло ІІ започаткував у Церкві Світові Дні Молоді. Ця молодіжна проща різними континентами під проводом Петрового наступника справді була пророчою ініціативою. Спільно складаємо подяку Господеві за цінні плоди, які вона принесла в житті багатьох молодих людей в цілому світі! Як багато важливих відкриттів – особливо Христа –  Дороги, Правди та Життя, а також Церкви, як великої та гостинної родини! Скільки ж на цих зібраннях започаткувалось життєвих змін, як багато покликань народилось! Хай святий Папа, опікун Світового Дня Молоді, заступається за нашу прощу до його Кракова. А материнський погляд Марії, Сповненої Благодаті, Краси і Чистоти, хай супроводжує нас у цій дорозі.

Ватикан, 31 січня 2015

Спогад св. Івана Боско

ФРАНЦИСК

Невидима боротьба

ЧАСТИНА ПЕРША – ГЛАВА 48

Як навчитися молитися таким способом

Припускаю, що після прочитаного в тебе народилося питання: як навчитися такій молитві? І ось тобі відповідь: вчись так завжди молитися, тобто не словом тільки, але й розумом, і серцем – і нав­чишся. Як ти навчився читати? Став над цим трудитися і навчився. Як навчився писати? Став писати й навчився. Так навчишся і мо­литися, якщо будеш молитися саме таким способом.

Слова молитви ти, звичайно, знаєш, Тебе з маленького їх вчи­ли. Вони є в наших молитовниках і в церковних богослужбових книгах. Це є молитовні взивання, які виходили з сердець святих мужів і жінок, коли, натхнені Святим Духом, вони виражали перед Богом бажання свого серця. В них закладений молитовний дух. Цим духом наповнишся і ти, якщо будеш читати їх як належить. Так само, як дух якого-небудь письменника передається тому, хто читає його з повною увагою. Це переживають усі. І я думаю, що й ти це переживав.

Ці молитовні слова є зібрані в наших молитовниках, і не треба тобі трудитися над їх складанням. Отже, відкривай молитовник й у – відведений для молитви час, вранці та ввечері, читай визначені там молитви, вникаючи в кожне слово, думаючи так, як там зображено, й стараючись в серці відтворити почуття, які виникають під час чи­тання молитви. Ось і вся премудрість! Так звичайно всі й роблять.

Ти скажеш, – так звичайно роблять всі, – це правда. Але чому не всі мають належну молитву? А тому, що робити то роблять, тоб­то беруть молитовник, стають перед іконами й читають, але розуму й серця свого не докладають: розум блукає не знати де, та й серце насолоджується чимось своїм, а не молитвою. Отже, ти, молячись, і розум свій заключай в слова молитви, й серцем своїм сприймай те, що говориться словами, – й відразу відчуєш плід такого молитвослів’я.

Отже, слова молитовні маєш, що значить розуміти їх і відчува­ти знаєш. Це у твоїй владі. Таким чином молитва та успіх в ній – у твоїх руках. Трудись охоче, й досягнеш успіху. Однак, щоб легше тобі було, дещо запропоную.

1. Доклади зусиль не тільки в молитовний час, а й в инший віль­ний час обдумати й пережити призначені молитви. Зробивши це, ти під час молитвослів’я не зустрінеш жодної трудности відтворити в собі весь зміст читаної молитви; навіть лиш тільки почнеш якусь молитву, її думки та почуття стануть перед твоєю свідомістю, і ти будеш говорити слово молитви, ніби воно твоє власне й виходило із твого серця, в ньому народжувалось, а не вкладалось в нього.
2. Завдай собі труду, обдумавши й переживши молитви, вивчити їх напам’ять. Виконавши це, ти носитимеш їх у собі. Доки вони в молитовнику, вони поза тобою. А коли вивчиш їх, вони опиняться всередині тебе, й ти, в які б обставини не потрапив, завжди будеш мати з собою свій молитовник. До того ж, вивчаючи молит­ви, ти глибше закарбуєш в собі молитовні думки та почуття, ніж тільки просто обсудив би й відчув би їх. Від такого вивчення в тобі збудується молитовний лад, якщо будеш не тільки заучувати слова, але й перебувати в тих думках і почуттях, які є в молитві. А це най­кращий шлях до успіху в навику належної молитви.
3. Коли прийде час молитви, то не відразу, як тільки відірвешся від звичайних справ, починай молитися, а спочатку приготуйся: “Постій трохи мовчки, поки затихнуть почуття”,- як вчить тебе молитовник, і згадай, до чого приступаєш, і що маєш зробити, хто ти, що маєш молитися, і хто Той, перед ким будеш говорити свої молитви, і що саме повинен ти сказати, і як. Таке необхідне приготування спричинюють вранці стійкість душі до поринання у сон і до нападу турбот про майбутні діла дня, а ввечері – різноманітні враження дня і особливо визначні та захоплюючі випадки, приємні та неприємні. Постарайся все це вивести із свідомости, щоб діло молитви зайняло потім всю твою увагу і їй одній ти виключно міг би посвятити час. Захоплюючі випадки, якщо не встигнеш справитися з ними, звертай в предмет молитви або подяки, або прохання допомоги й визволення, або віддання їх і себе та всього свого на волю Божу.
4. Перед самим початком молитви постав себе в Божу присут­ність до усвідомлення і почуття Його з благоговійним страхом, і постав в серці живу віру, що Бог бачить і чує тебе, що Він не від­вертається від молільників, а прихильно дивиться на них і на тебе в час цієї молитви, й підкріпись упованням, що Він готовий викона­ти, і справді виконає твоє прохання, якщо воно для тебе корисне.
5. Так налаштувавшись, говори свої молитви, посилено вглиб­люючись в них і турбуючись про те, щоб вони виходили із серця як твої власні, хоч вони завчені. Не дозволяй увазі своїй відхилятися куди-небудь, і твоїм думкам летіти в сторону. Як тільки усвідомиш, що це сталося, поверни думки свої всередину та починай знову мо­литву з того місця, з якого увага твоя відхилилася на щось инше. Зауваж, що увага не розсіюється, коли серце буває в молитовних почуттях. Тому про ці почуття і найбільше дбай. Не дозволяй собі поспішати в молитві, а всю її побожно як священну справу з тер­пінням доводи до кінця.
6. Якщо під час молитви в такому настрої та порядку який-небудь предмет молитви особливо западе тобі в серце, полонить твого увагу, як близький до тебе, та викличе в тобі власне молитовне сло­во, не пропускай цього, але зупинись на ньому та молись своїми словами, поки задовольниться народжене молитовне почуття або потреба.
7. Якщо постараєшся так помолитися, то винесеш із цього молитовний настрій, який намагайся зберігати скільки буде можливо. Тому не відразу берися до звичних справ і ніколи не думай, що, закінчивши своє молитовне правило, ти все закінчив у відношенні до Бога й можеш дати тепер волю своїм думкам та почуттям. Ні, ти й протягом цілого дня повинен намагатися тримати себе так, як би був на молитовному правилі. Щоб це підтримати, не забувай, що ти ходиш перед Богом і Його правиця тримає тебе над безоднею нікчемности. Тримаючи це в думці, всяке діло своє – і велике, й мале – роби так, як цього хоче Бог, у Нього питаючи на це бла­гословення, і звертай все на Його славу. Діючи так, ти аж до вечір­нього правила перебуватимеш у доброму молитовному настрої. Ви­конавши й вечірнє правило таким чином, ти вночі спатимеш добре. І ось в тебе доба доброго настрою. Практикуй так день за днем, і за кілька місяців, а може, й тижнів, станеш сильним молільником, і молитва, як невгасима лампада, почне безнастанно горіти у твоєму серці.
8. Додам і ще одне правильце: необхідна безперервність такої молитовної роботи, від початку її до досягнення успіху в ній. Якщо ти нині добре помолишся і протримаєш себе в молитовному наст­рої, а завтра даси собі волю і проведеш день вільно, то ніколи не досягнеш успіху в молитві. Це буде те саме, що будувати й розва­лювати, і можна дійти до того, що молитва зовсім загасне, й душа стане непридатною для неї. Почавши, треба терпеливо перебувати в молитві, не попускати і не потурати собі пільгами та свободою.

Із книги «Невидима боротьба»

Господи, навчи мене молитися!

Потребую розмовляти з Тобою, черпати сили і натхнення на щодень.

Потребую відчувати Твою присутність у моєму житті.

Потребую пам´ятати про Твою любов до мене.

Потребую бачити Твою руку у всіх Твоїх творіннях.

Потребую відчитувати Твою Волю у всіх «випадковостях» моїх буднів.

Господи, навчи мене молитися!

Щоби я могла казати Тобі «дякую» у кожну мить мого життя.

Щоби я могла ділитися з Тобою моїми болями і радостями.

Щоби я могла розказувати Тобі про всіх моїх друзів.

Щоби я могла запитати Тебе своїх тисячу «чому».

Щоби я могла помовчати перед Тобою.

Господи, навчи мене молитися!

Навчи молитися нескінченними моїми думками.

Навчи молитися стуком пальців по клавіатурі комп’ютера.

Навчи молитися тихими кроками моїх доріг.

Навчи молитися усмішкою і щирими обіймами

Як навчитися чути відповіді на молитви

Як розпізнати свою половинку від Бога, правильно формулювати свої прохання і зрозуміти, чому деякі молитви не діють

Всім нам доводиться стикатися з життєвими труднощами. Переживаючи їх, ми молимося і, стоячи біля ікони, просимо Господа про допомогу. І нам здається, Бог повинен почути наші прохання. Адже сказано ж у Біблії: “Просіть – і вам буде”. Якщо це так, то чому Бог відповідає не всім і не завжди? Може, ми неправильно звертаємося до Всевишнього, не так молимося, і наші молитви залишаються без відповіді? Цього разу ми вирішили поговорити з православним психологом і педагогом християнської етики, яка вже 25 років займається духовним вихованням підлітків і нагороджена Блаженнішим митрополитом Володимиром грамотою та орденом до 1020-річчя Хрещення Русі – Тетяною Корсенко.

– Тетяно Вікторівно, як ви пояснюєте молоді, як треба молитися?

– Молитва – спілкування з Богом – повинна бути не тільки щирою і душевною, а й конкретною. У правильній молитві ми не нав’язуємо свою волю Богу, а навпаки, жадаємо почути Його волю. Тільки так людина отримує благодатну допомогу Святого Духа, який допомагає людині подолати труднощі, хвороби, страждання. Така робота Святого Духа вкрай корисна: людина починає духовно зростати, стає менш егоїстичною і починає працювати над своїми пристрастями і пороками. З’являється здатність бачити провину не тільки інших, але і свою. Приходить покаяння і смирення. Смирення – одна з вищих чеснот, яка дає будь-яку ситуацію приймати з миром. Навіть якщо не все виходить у житті, як нам хочеться.

– Часто буває так, що людина молиться, але нічого не змінюється. Наприклад, чоловік часто випиває, і скільки б дружина не молилася, пияцтво триває. Чому? Прохання за інших не доходять до Бога?

– З одного боку, зі своїми пристрастями людина повинна боротися сама. А щоб це відбувалося, вона повинна мати свою волю. Не можна вимитися або пообідати за іншого – скільки не мийся, інший чистішим не стане. Якщо людина не хоче міняти і виправляти своє життя, ви нічого не зробите. Тому краще просіть Бога торкнутися Своєю благодаттю серця близької людини. Це і буде відповіддю і милістю Божою. З іншого боку, молитися за дітей своїх ми не тільки можемо – це наш святий обов’язок! Батьківська молитва захищає дітей наших від ворогів видимих і невидимих, від усякої скверни і нечистоти. Але просити треба не велосипеди і машини, а про зцілення душі. Можна, звертаючись до Господа вранці і ввечері перед сном, вимовити: “Господи, дай мені і моїм дітям. На все воля Твоя”.

– Христос обіцяв усім, що “по вірі і гори можна рухати…”

– Питання тільки в тому, скільки в нас віри! Згадайте ходіння по водах Петра. Віру може виміряти тільки Господь, а не людина. Якщо в вас недостатньо віри, у вас формальний зв’язок з Богом, просіть, щоб Господь укріпив вас у вірі. Якщо людина вірить і покладається на Бога, у нього є досвід спілкування з Ним, така людина менше робить помилок по життю, всього досягає швидше і ефективніше.

– Якщо людина хворіє фізично, молиться, а хвороба не відступає – на те воля Божа, і нічого не можна зробити?

– Господь зла не творить. Людина своєю вільною волею вибирає зло – гріх. Світ лежить у злі. Є й родові причини, які призвели абсолютно безневинну людину до хвороби. Можливо, такі люди несуть відповідальність за все, що накопичив їхній рід. Ще в молитві дітей про покійних батьків говориться: “Схиляюся перед твоєю святою волею. Господи, яко ти є Судіє Світу цього, гріхи й нещастя батьків наказуєш в дітях, онуках і правнуках аж до третього і четвертого роду”. Усвідомлення причин хвороб допомагає і полегшує страждання. Причини можуть бути різні. Треба обов’язково молитися і, як це не важко, за все дякувати Господу. Всі випробування йдуть в духовну користь людини. У стражданнях людина очищається. Бог бачить ваше смирення, і ситуація може змінитися.

– Як ви думаєте, чому одні помоляться про матеріальне благо – і Бог дає їм, а іншим доводиться довго чекати або ж зовсім не дочекатися? Чого точно просити не варто?

– З цього приводу є приказка: один аскет, бачачи неправду, що існує в світі, молив Бога і просив відкрити йому причину, по якій праведні і благочестиві люди потрапляють в біди і несправедливо мучаться, в той час як неправедні і грішні збагачуються і живуть спокійно. Незабаром він почув голос: “Не випробовуй того, чого не досягає розум твій і сила знання. Тому надалі не випробовуй долі Божі, бо Той творить їх праведно і як знає, в той час як ти вважаєш їх за неправду. Знай також, що і багато іншого здійснюється в світі по волі Божій, з причини, яку люди не знають… (Псалом 118)”. Дуже важливо довіряти Богу. Господь дає кожному хрест по його силах. Можливо, те, про що просить людина, – не його шлях, не його покликання. Ми ж чекаємо від Бога тільки тієї допомоги, яку хочемо отримати. Бог не може зробити те, що суперечить Його сутності. Якщо ви хочете обдурити когось або схитрувати, і просіть, щоб цю вашу хитрість не помітили, в цьому випадку на Бога не розраховуйте.

– Коли чоловік або жінка просить Господа про взаємну любов, але це не відбувається – що людина робить не так?

– Часто люди плутають любов із закоханістю або ж егоїзмом. Потрібно шукати волю Божу. Любов від Бога не може бути не взаємною. Як правило, є тяжіння. Це завжди відчувається по душевній теплоті молодих людей, вони ніби світяться. Це неможливо не помітити. Хоча буває, що люди зустрічаються, будують на майбутнє серйозні стосунки, але вони не пара. Промислом Божим їм уготована інша доля, інша половинка. Але вони цього поки не знають. У них немає досвіду молитви і прохання відкрити це. І навіть іноді надсилаються знаки та попередження – але вони їх не бачать. Тому молитва повинна передувати вибору.

Головні причини , які заважають нам спілкуватися з Богом

“Перша причина, яка заважає нам спілкуватися з Богом, а Йому – відповідати на наші молитви, називається гордістю, – впевнена педагог християнської етики Тетяна Корсенко. – Коли Бог чує наші молитви, Він вправі очікує від нас, що ми маємо честь. Якщо ж у нас уживається дух славолюбства, то Він не може відповісти на наші молитви. Апостол Павло отримав багато дарів Святого Духа, але Бог залишив йому хворобу. Можливо, це було тяжке тілесне страждання, щоб він не був гордим і не величався. Три рази Апостол наполегливо просив Його звільнити від цього тягаря, вилікувати. Коли ж Господь відмовив йому, він смиренно прийняв це і втішився, почувши такі слова: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”. Бог дає свою силу людям, коли вони зізнаються, що самі по собі вони – ніщо. А хто пишається і марнославний, той нічого не отримує. Ще причиною може бути наша самовпевненість, зухвалість. Адже самовпевненість – це спотворене відображення віри. Самовпевнено вказувати Богу, коли і як Він повинен виконати наші молитви.

Також може діяти наше небажання прощати. “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим… А якщо не будете прощати людям гріхи їхні, то й Отець ваш не простить вам гріхів ваших”. Інші причини безмовних молитов – це гріх, неправильні мотиви, сумніви, недолік наполегливості, неузгодженість з Божою волею і, нарешті, невизнання своєї повної залежності від Бога. Ми частіше використовуємо молитви прохальні, забуваючи про подячні і покаянні. Але ж саме глибоке покаяння змінює людину і спонукає Бога змінити Своє рішення стосовно того, хто просить. Але якщо навіть цього не відбувається, треба розуміти, що Господь може оберігати нас від неприємностей і випробувань у майбутньому. Треба бути терплячим і довіряти Йому. Іноді Бог випробовує нас, перевіряє. Пам’ятаєте, коли Лазар був хворий і Ісуса просили зцілити його, Він спеціально затримався? Чому? Він хотів випробувати і укріпити віру Своїх послідовників. Цим Він готував ґрунт для вчинення великого чуда. З нашими молитвами часто буває щось подібне. Іноді Бог говорить “Так”, іноді “Ні”, а часом “Почекай!” Якщо ми нетерплячі або починаємо сумніватися, то нічого не отримаємо”.

Допоміжні відеоматеріали

Вільний мікрофон

Підбиваємо разом підсумки теми

Домашнє завдання

Написати власну молитву, яку молитись впродовж певного часу (під час прощі, у час сесії, на канікулах)

 <<< Крок 23             Карта “Молодь 2016”             Крок 25 >>>